Заява Комітету щодо фактів геноциду українського народу
24 лютого 2022 року Російська Федерація розв’язала агресивну війну проти України. Після цього Міжнародний Суд Організації Об’єднаних Націй (МС ООН) ухвалив 16 березня 2022 року рішення (наказ) щодо тимчасових заходів у справі Україна проти Російської Федерації «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього».
Рішення МС ООН на найвищому юридичному рівні зафіксувало незаконні військові дії Росії на території України. До того ж у тексті рішення зазначено, що суд не знайшов жодних доказів на користь тверджень РФ про вчинення Україною злочину геноциду на своїй території. Суд зобов’язав Росію негайно припинити вторгнення в Україну.
Натомість Російська Федерація продовжила здійснювати воєнні злочини на території нашої держави.
Після звільнення Збройними силами України Київської області на околицях столиці, зокрема у Бучі, Ірпені та по Житомирській трасі, було виявлено десятки тіл закатованих і вбитих російськими окупантами мирних мешканців і братські могили з сотнями тіл українців, що є свідченнями геноциду росіянами проти цивільного населення України. У Бучі десятки тіл розстріляних мирних жителів лежать просто посеред вулиць. За даними правоохоронців, окупанти, відступаючи, замінували тіла. Росіяни нещадно вбивали місцевих, які намагалися покинути місто на своїх автівках. Окупанти стріляли навіть у людей, які пересувалися містом на велосипедах і не несли жодної загрози. Вбиті цивільні у Бучі лежать у дворах, біля будинків, попід дорогою. У деяких на тілах ознаки катувань. Зі слів очевидців, окупанти вбивали тих, «хто їм не сподобався».
Є численні випадки масового вбивства мирних жителів, зґвалтування, пограбування, викрадення та страти цивільних, які були офіційно підтверджені міжнародними інституціями, такими як ООН.
В одній лише Бучі росіяни розстріляли щонайменше 280 мирних мешканців. Їх вбивали просто на вулиці, декому зв’язували руки і стріляли в потилицю, частина вбитих – неповнолітні. На багатьох тілах були білі пов’язки, що показувало, що вони беззбройні.
Вбитими і зі слідами тортур знайшли старосту села Мотижин Ольгу Сухенко, її чоловіка Ігоря та сина Олександра, яких викрали 23 березня. Тіла Ольги та Олександра були в братській могилі, Ігоря – в каналізації. За 20 км від Києва виявили тіла кількох роздягнених та загорнених у ковдру мертвих жінок, яких російські варвари намагалися спалити на узбіччі дороги.
Житомирська траса біля села Дмитрівка під Києвом теж всіяна трупами цивільних. В Ірпіні росіяни розстрілювали жінок, а потім їздили по них танками.
Крім того, окупанти цинічно знищували й помешкання людей та інфраструктуру міст, завдаючи своїми злочинними діями величезні руйнування та збитки.
Офіс Генпрокурора спільно зі Службою безпеки України працюють над кримінальним провадженням за фактом вчинення політичним та військовим керівництвом Російської Федерації геноциду українського народу.
Конституцією України встановлено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; суверенітет України поширюється на всю її територію; територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави; ніхто не може узурпувати державну владу; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; кожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, обов'язок держави - захищати життя людини; кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; кожному гарантується недоторканність житла; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (статті 1, 2, 3, 5, 17, 18, 24, 27, 28, 30, 41, 65).
Встановлення відповідальності за вчинення відповідних злочинів є міжнародно-правовим зобов'язанням України відповідно до міжнародноправових документів, які набули чинності для нашої держави (багато з них - задовго до набрання чинності Конституцією України). Це, зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року (набула чинності 15 лютого 1955 року); Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (набула чинності 3 січня 1955 року); Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (набула чинності 3 січня 1955 року); Конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту від 14 травня 1954 року (набула чинності 6 липня 1957 року); Міжнародна конвенція про попередження злочину апартеїду та покарання за нього від 30 листопада 1973 року (набула чинності 18 липня 1976 року); Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 10 грудня 1984 року (набула чинності 26 червня 1987 року).
Так, наведемо положення деяких з них.
1) Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року
Стаття ІІ Конвенції визначає поняття геноциду, а саме: для цілей цієї Конвенції геноцид означає такі дії, вчинені з метою знищення, повністю або частково, національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої:
а) вбивство членів такої групи;
b) заподіяння тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) умисне створення для групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення такої групи;
d) заходи, спрямовані на перешкоджання народженню серед такої групи;
e) насильницьке переведення дітей з однієї людської групи в іншу.
На прикладі міста Буча Київської області наявні ознаки вчинення геноциду українського народу, а саме масові вбивства чоловіків віком від 18 до 60 років, зґвалтування жінок і подальше їх вбивство, наруга над тілами убитих, вбивство дітей і людей похилого віку, катування, створення підвалу, обладнаного для тортур, в якому було знайдено тіла закатованих і убитих місцевих мешканців, створення таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове знищення українців, зокрема навмисне позбавлення населення доступу до продуктів харчування, мародерство.
Статтею ІІІ Конвенції передбачено покарання за такі діяння:
а) геноцид;
b) змова з метою здійснення геноциду;
c) пряме і публічне підбурювання до вчинення геноциду;
1) спроби геноциду;
е) співучасть у геноциді.
Особи, які вчинили геноцид або будь-які інші дії, перелічені в статті III, караються, незалежно від того, чи є вони конституційно відповідальними правителями, посадовими особами або приватними особами (стаття ІV).
З метою виконання положень цієї Конвенції Договірні Сторони зобов'язуються прийняти необхідне законодавство, кожне з яких відповідно до своєї конституційної процедури, і, зокрема, передбачити ефективне покарання для осіб, винних у геноциді або інших злочинах, зазначених у статті III (стаття V).
Особи, обвинувачені у вчиненні геноциду або інших дій, перелічених у статті III, судяться компетентним судом держави, на території якої було скоєно акт, або таким міжнародним кримінальним судом, який може мати юрисдикцію над Сторонами цієї Конвенції, які визнали юрисдикцію такого суду (стаття VІ).
2) Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року
Статтею 4 Конвенції визначено, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Стаття 146 Конвенції
Високі Договірні Сторони зобов'язуються приймати будь-які законодавчі акти, необхідні для встановлення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчиняють або віддають накази вчиняти будь-які серйозні порушення цієї Конвенції, визначені в наступній статті.
Кожна Висока Договірна Сторона зобов'язана розшукувати осіб, обвинувачуваних у тому, що вони вчинили або віддали наказ вчинити такі серйозні порушення, та незалежно від їхнього громадянства віддавати їх до свого суду. Вона може також, якщо вважає це за доцільне, передавати їх згідно з положеннями свого законодавства для суду іншій заінтересованій Високій Договірній Стороні за умови, що ця Договірна Сторона зібрала достатньо серйозні докази для порушення справи.
Кожна Висока Договірна Сторона вживає заходів, необхідних для припинення всіх дій, які суперечать положенням цієї Конвенції, але не є серйозними порушеннями, визначеними в наступній статті. Стаття 147
Серйозні порушення, про які йдеться в попередній статті, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров'ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув'язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року
Стаття 50. Визначення цивільних осіб і цивільного населення
1. Цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до жодної з категорій осіб, зазначених у статті 4 А, 1, 2, 3 та 6 Третьої конвенції та у статті 43 цього Протоколу. У разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою.
2. Цивільне населення складається з усіх осіб, які є цивільними особами.
Стаття 51. Захист цивільного населення
1. Цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм.
2. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.
3. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів:
a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об'єкт розглядається ряд явно пов'язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об'єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об'єкти; і
b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об'єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти.
Стаття 54. Захист об'єктів, необхідних для виживання цивільного населення
1. Заборонено вдаватися до голоду серед цивільного населення як методу ведення війни.
2. Заборонено піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування, незалежно від мотивів, ніби з метою викликати голод серед цивільних осіб, примусити їх до виїзду або з якої-небудь іншої причини (російськими військами було фактично повністю знищено молочну ферму «Агромол» у Харківській області, яка була важливим об’єктом для цивільного населення та забезпечувала людей молочними продуктами харчування, які під час бойових дій були мало не єдиним засобом порятунку від голоду).
Стаття 75. Основні гарантії
1. Тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб.
2. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів:
a) насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб,
зокрема:
a.1) вбивство;
a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні;
a.3) тілесні покарання;
a.4) каліцтво;
b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі;
c) взяття заручників;
d) колективне покарання;
e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
Стаття 76. Захист жінок
1. Жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань.
Крім того, в Кримінальному кодексі України передбачено відповідальність за воєнні злочини.
Стаття 438. Порушення законів та звичаїв війни
1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Стаття 442. Геноцид
1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Таким чином, широкомасштабний агресивний напад Російської Федерації на Україну, масові вбивства російськими військовими з особливою жорстокістю мирних людей та знищення інфраструктури на території нашої держави мають ознаки геноциду українського народу.
Це повністю нівелює будь-які обвинувачення України з боку РФ, свідчить про їхню брехливість та зводить їх у ранг російської державної політики та пропаганди.